«Ані, яка вигадала цю назву і має крила»
Щомісяця я прагну презентувати Вам одну історію про Марокко та мої спостереження, зроблені в цій країні під час трирічного перебування й роботи. Я пишу путівник королівськими містами Марокко, і, готуючи матеріали до книжки, знайшла багато цікавих фактів, які є надто особистими й не увійдуть до путівника. Записати ці історії мене заохотили мої туристи, яким як гід я розповідала про культуру, звичаї та атмосферу цього надзвичайно екзотичного й барвистого королівства. Суперечливу назву вигадала моя подруга — незвичайна людина, якій я присвячую весь цикл. Бажаю приємного читання й вітаю читачів порталу IstotneInformacje.pl.
Найпрекрасніші гареми існують у головах чоловіків. Це одна з найеротичніших чоловічих фантазій. Художники, поети й режисери створили образ потайної кімнати за палацовими мурами, наповненої найвродливішими жінками, які в любовному сп'янінні та збудженні чекають на свого єдиного пана. Намащені запашними оліями, напівоголені, не ревнуючи одна одну, вони мріють лише про те, щоб принести насолоду своєму володарю.
Чи справді все було саме так? Ми не знаємо, і завдяки цьому ця фантазія може бути такою прекрасною.
Я дізналася про зовсім інший гарем — із книги, автобіографії марокканської феміністки Фатіми Мерніссі «Мрії про свободу. Дитинство в гаремі»¹. Для мене було шоком, коли вже після перших сторінок розповіді з'ясувалося, що батько Фатіми мав лише одну дружину, як і його брати та батько. Усі вони жили в одному будинку. Отже, жінками гарему були єдині дружини братів, а також їхні незаміжні сестри й кузини. Там панували сувора ієрархія та сфери впливу. Найважливішою була жінка, пов'язана з найстаршим чоловіком у роді: бабуся, потім матері — дружини синів (найважливішою була дружина старшого сина), вдови, а наприкінці — незаміжні жінки: дівчата й розлучені. Виходити за межі будинку-гарему вони могли лише зі спеціального дозволу своїх чоловіків.
У цій книзі я не знайшла жодної пікантності, жодної еротичної історії — лише багато розповідей про дорослішання маленької дівчинки, яку батьки добре навчали, щоб вона могла поїхати на навчання.
Сьогодні Фатіма, яка народилася в гаремі у Фесі, як звучить перше речення її книги, є відомою у світі соціологинею та проводить свої дослідження в Університеті Мухаммада V у Рабаті. А її автобіографію видано кількома десятками мов.
У своєму романі Фатіма також описує інший гарем, у якому жила її бабуся по матері. Її гарем був сільською фермою, і вона була однією з восьми дружин. Так само як мати авторки мріяла про вільне пересування містом і вихід із замкненого простору, її бабуся, яка без проблем могла подорожувати територією великої ферми, мріяла мати свого чоловіка лише для себе.
Я наведу одну з історій, описаних у книзі, щоб наблизити вас до життя в гаремі. А особливо — до стосунків між чоловіком і дружинами. Це історія з ферми бабусі Фатіми.
Усі дружини жили там у чудовій згоді. Окрім однієї, найбагатшої, яка ставила себе вище за інших і через це не користувалася любов'ю. Одного разу бабуся Фатіми, щоб провчити аристократку, назвала її ім'ям одну з найтовстіших гусок. Ображена жінка негайно побігла скаржитися чоловікові.
Нелегкою була його доля. Попри владу над своїми дружинами, він був змушений виявляти неабияку дипломатію у вирішенні таких конфліктів. Він пішов до непокірної дружини, щоб переконати її припинити називати гуску ім'ям ображеної дружини. Бабуся Фатіми не збиралася легко поступатися. На її боці був Коран, Священна книга, у якій нічого не сказано про називання тварин людськими іменами. Дідусь відчував, що програє цю битву, а в сусідній кімнаті все ще ходила розлючена дружина, яку таке пояснення напевно не зацікавило б. Тож дідусь вирішив згадати про кілька срібних браслетів, які міг би запропонувати хитрій бабусі в обмін на зміну рішення. Це змінило ситуацію. Бабуся Фатіми пообіцяла, що, хоча й не змінить ім'я гуски, вимовлятиме його лише подумки — звісно, в обмін на кілька браслетів.
Уся книга сповнена таких історій, а також пошуків маленькою Фатімою та її кузеном Саміром відповідей на численні дорослі запитання й пошуків меж, які можна і яких не можна переступати. Для Фатіми такою межею були вхідні двері їхнього будинку.
Коли вони разом із кузеном почали дорослішати, вона помітила, що й між ними виникла відчутна, хоч і невидима межа. Самір почав мати рацію в усіх їхніх суперечках, а все, що говорила вона, не мало великого значення.
Маленька дівчинка побігла зі своєю проблемою до тітки. Та лише сказала їй, що коли хлопці й дівчата дорослішають, їх розділяє межа, яка спричиняє повну неможливість порозуміння між чоловіками та жінками. Це завдає багато страждань обом статям, але таким є порядок. Ця межа окреслює лінію влади. По один бік ходять ті, хто її має, по інший — безсилі істоти. Фатіма хотіла знати, по який бік опинилася вона. Відповідь тітки була простою: «Якщо ти не можеш звідси вийти, ти на боці безсилих».
¹ Bertelsmann Media Sp. z.o.o. Warszawa 2001 (Rêves de femmes. Une enfance au harem. Albin Michel 1996)
Grażyna Hanaf