На Форумі я часто читаю сповнений злості наказ: читайте уважно! Страх бути незрозумілим, так званий страх не порозумітися, такий самий потужний, як і бажання бути зрозумілим.
Вавилонська вежа і тварини, які говорять людським голосом у різдвяну ніч, постійно нагадують нам, що це прагнення порозумітися без бар’єрів існувало завжди. Найкраще з цією проблемою впоралися американці у своїй фантастичній кінематографії. У фільмах навіть Чужі розмовляють англійською.
З нагоди Святвечора, коли ми намагаємося порозумітися з близькими та чужими людьми, я розповім кілька історій про непорозуміння.
У ресторані закордонного п’ятизіркового готелю до столика самотньої польки підходить офіціант. Видно, що він не має часу. Розсіяним поглядом окидає туристку й механічно готує блокнот, у якому має записати номер кімнати кожного клієнта. Думками він уже за наступним столиком, адже зал повний і роботи хоч відбавляй. Не дивлячись на жінку, він каже:
– Hallo!
– Hello! – сяйливо відповідає полька.
– Your room? – запитує офіціант і вже готується записати номер кімнати в блокнот, але його рука залишається бездіяльною, бо полька мовчить. Офіціант усміхається й, дивлячись на неї, повторює:
– Room.
– Ні, ні, – хитає головою жінка, – я не п’ю.
Офіціант, звісно, нічого не розуміє, тож із великим терпінням повторює слово «кімната» англійською. А про всяк випадок називає його ще й французькою. Це наче вивільняє запас винахідливості туристки, бо вона, хитаючи головою, завзято каже:
– «Noł rum», «noł rum», не п’ю!
Це коротке заперечення цілком вибиває працівника ресторану зі звичного ритму дня. Він безпорадно стоїть перед жінкою, бо якщо вона не має кімнати в цьому готелі – саме так він розуміє її реакцію, – то не має права й їсти в готельному ресторані. І саме тоді на допомогу прибуває кавалерія в особі гіда-резидентки. Після пояснень жінка нервово хихоче, а офіціант зітхає й вивчає слово «кімната» якоюсь п’ятдесятою для нього невідомою мовою. Польською!
Мовні бар’єри – класика жартів. Хто не знає анекдоту про англійця та польського портьє, який відповідає «тра та та тра та та» на замовлення англійською двох чаїв у кімнату двадцять два (у транскрипції: «ту ті ту рум ту ту»)? Або кінцівки анекдоту про зустріч туриста-поліглота з тубільцем, який володіє лише рідною мовою, якої поліглот не знає? Кінцівка звучить так: «Він знав стільки мов, а все одно не порозумівся». Саме так земляк незмінно підсумовує старання туриста.
Моя подруга-гіда вперше поїхала з групою на екскурсію до природного заповідника. Там вона попросила англомовного гіда, адже вільно володіє цією мовою. Саме такого й отримала. Пан говорив із марокканським акцентом, але особливих проблем не було, аж до моменту, коли група підійшла до струмка, за яким мали знаходитися: «Лайт пігс».
– White pigs? – перепитала колега.
– Так, так, – підтвердив гід, маючи на увазі «wilde pigs» (дикі свині).
– Шановні, – оголосила колега, яка почула «white», а не «wild», – за річкою живуть білі свині. Туристи не відреагували.
– А що їдять ці «лайт пігс»? – запитала колега гіда.
– They eat «majs», – додав він.
– «Majs» – це англійське слівце? – запитала подруга.
– Так, так, – із великою переконаністю підтвердив гід.
– Ви маєте на увазі mouse? Мікі Маус? – перепитала вона.
– Так, так, – підтвердив гід, хоча насправді він ужив французьке слово maïs (кукурудза) і ніколи не дивився фільмів Disney.
– Шановні, – сказала трохи невпевнена колега, – за річкою живуть білі свині, які їдять мишей.
Туристи серйозно подивилися на розлоге кукурудзяне поле, де не з’явилася жодна біла свиня, і зі знанням справи покивали головами.
Часто мовні курйози або страх перед ними зв’язують нам язик. Я сама одного ранку в готелі в Ніцці ледь не замовила для всієї групи по кілька кухлів пива на кожного на сніданок. Проблема полягала у двох схожих за звучанням французьких словах: пиво (у транскрипції «б’єр») і масло («б’єр»). Сонна, реагуючи на зауваження туриста, який попросив масла, я підійшла до офіціанта, що обслуговував зал, і зажадала:
– Будь ласка, розкладіть по столиках пиво.
– Пиво? – здивовано запитав офіціант.
– Так, пиво, – рішуче повторила я.
– Скільки? – підкорився він, хоча я впевнена, що його в нього не було.
А оскільки в готелях масло подають маленькими п’ятиграмовими порціями, я відповіла:
– По три, чотири.
Не знаю, що цей офіціант знав про звичаї поляків, але кмітливо поставив мені запитання:
– Алкоголь зранку?
І це мене розбудило!
Але ж існують люди, які вважають, що якщо говоритимуть достатньо повільно й чітко своєю рідною мовою – дивись мені на губи, коли я говорю, – то порозуміються всюди.
Якось я застала свою туристку на рецепції французького готелю: вона гіпнотизувала портьє, повільно й чітко вимовляючи слово: «ЗНА-ЧОК, ЗНА-ЧОК». Коли я запитала її, що їй потрібно, виявилося, що вона хотіла запитати, чи можна на рецепції купити марку для листівки до Польщі. Туристка була переконана, що портьє вже зрозуміла частину речення: «Чи можна купити на рецепції…», їй потрібно було лише пояснити, що саме є цим предметом.
– Я сама впораюся, пані Гражинко, – сказала вона мені з милою усмішкою, коли я запропонувала їй допомогу. Бідна портьє.
Арабський філософ написав, що нам ближчі далекі чужоземці, які поділяють наші думки, ніж найближчі близькі люди, які нас не розуміють.
Батько моєї подруги, поляк, який розмовляв лише польською, пішов по гриби зі шваґром, французом, який розмовляв лише французькою. Повернувшись із лісу, він почав розповідати дружині, які супи та страви любить Jean-Paul, які має хобі та інші подробиці особистого життя француза.
– Звідки ти все це знаєш? – вигукнула здивована дружина. – Адже ти не говориш французькою, а він польською!
– А так якось у цьому лісі я чудово його розумів, – пояснив чоловік, сам здивований.
Я його розумію, бо так само, як він, розмовляю з Kaltum, сестрою мого чоловіка, яка говорить лише арабською, з якої я знаю кілька слів. Коли чоловік повертається додому й розповідає мені про щось, що сталося в найближчій родині, я завжди відповідаю, що знаю, бо мені вже все розповіла Kaltum. Це завжди дивує чоловіка. Якось він вирішив узяти участь у нашій розмові й побачив справжню театральну сцену. Ми «розмовляли» одна з одною, використовуючи реквізит, корчачи гримаси, допомагаючи собі руками або розігруючи маленькі сценки з невеликою кількістю діалогів. Чоловік мало не помер зі сміху, але присягаюся вам: часто вона краще порозумівається зі своєю сестрою, ніж із ним, розмовляючи мовою, яку вони обидві знають.
Мовні школи кажуть, що неважливо, як ти говориш іноземною мовою, найважливіше – порозумітися.
Моя колега навчила своїх туристів одному трюку, щоб вони не турбували її щоразу, коли їм знадобиться пульт від телевізора, навіть якщо всі канали арабською. Вона провела для них невеликий курс. Попросила злегка стиснути долоню в кулак і великим пальцем натискати на зігнутий вказівний палець, імітуючи перемикання програм пультом від телевізора.
Коли я зайшла на рецепцію й побачила чоловіка років сорока з усмішкою в стилі «чому я роблю з себе ідіота?», який виконував описаний вище жест, я здивувалася. Я зупинилася разом з іншим туристом, щоб подивитися на результат. Чоловік витягнув стиснуту в кулак руку й притиснув її великим пальцем, у відповідь усміхнений портьє подав йому пульт. Радість туриста була величезною, а потім перетворилася на відчуття переваги, коли другий чоловік звернувся до нього з проханням:
– Покажіть і мені.
Такого порозуміння понад кордонами, культурами, статями, світоглядами, звичками та стереотипами бажаю вам у свята.
Кінець, Fin, The End, Fine, das Ende, кінець…
Grażyna Hanaf