Мої знайомі маніпулювали своєю дитиною вже від першого року життя. Чому і як?
Тому що обоє не любили ходити до дитячого садка, а свою дитину мусили туди відправити й боялися подібних проблем, які самі мали в дитинстві. Щоб дитина уникнула травми вимушеного ув’язнення в нелюбимому місці, щойно почала щось розуміти, батьки почали нею маніпулювати. Коли малюк бачив іншу дитину, яка плакала або була нещасною, батьки поспішали повідомити, що дитина плаче, бо не може ходити до дитячого садка. І тому сьогодні на запитання, чи подобається їхній дитині дитячий садок, вони усміхаються тріумфальною і загадковою усмішкою та ствердно відповідають.
Маніпуляція — модне останнім часом слово. Колись, за старих добрих комуністичних часів, телебачення лише брехало, тепер воно маніпулює, бо це вишуканіше й сучасніше.
Брехня за часів комунізму була чимось чорним. На білому тлі правди її було видно неозброєним оком. У магазинах був лише оцет; якщо казали, що десь існує магазин, повністю забезпечений харчами, і це був не PEWEX, то це була брехня.
Тепер складніше. Масові засоби інформації стали підступнішими й підлішими. Тепер уже не йдеться про те, є оцет чи його немає. Тепер вони хочуть, щоб ми кудись пішли, когось любили, щось зробили всупереч нашим переконанням і волі, але подають нам це в такій формі, що ми часом робимо це навіть охоче. Та хай там ми! Але інші, бідні ошукані маніпуляцією, як та нещасна дитина моїх знайомих. І ми маємо моральний обов’язок попередити їх, що це маніпуляція, а вони все одно думають по-своєму й, наче ті барани, охоче хочуть потрапити в обійми маніпулятора.
Маніпуляція лякає, бо яка в нас є впевненість, що дитина насправді не любить дитячий садок, а ходить туди радісно лише тому, що злі батьки наплутали в неї в голові? А може, ця маніпуляція назавжди змінює наші вподобання, і ми вже не є собою та не думаємо так, як хочемо думати? Та хай там ми! Але вони! Ці мовчазні овечки, яких ведуть на забій!
На порталі Istotne Informacje дуже часто лунають звинувачення в маніпуляції. Тут найчастіше маніпулюють за допомогою монтажу. Це дуже специфічна й особливо підла форма. Журналіст знімає матеріал із якимось місцевим політиком чи міським чиновником, а потім вирізає з усієї прекрасної промови жертви один фрагмент, і, на жаль, найчастіше ця людина в цьому фрагменті каже щось у найкращому разі кумедно дурне, а в найгіршому — просто дурне.
Питання звучить так: навіть якщо висловлювання скорочене, хіба це не висловлювання цієї людини?
Вирване з контексту — так озиваються ті, хто постраждав від маніпуляції. Якщо матеріал, наприклад, про туризм, а чиновник висловлюється саме на цю тему, лише коротше, ніж це було насправді, то радше не можна говорити про відсутність контексту.
Те, чого боїться чиновник і чого не може прийняти, — це можливість викриття його намірів або бездарності. Те, чим лякає маніпуляція, — це примусовий погляд у дзеркало, у якому на нашому бездоганному — портретному — образі можна помітити кілька вугрів і зморшок або кривий ніс. Наші слова хтось інший використовує, щоб довести свою правоту, і, на наше нещастя, вони пасують туди якнайкраще. Виявляється, ми не вміємо висловитися так, щоб наше залишалося на поверхні, не вміємо добирати відповідні слова, нерви підсовують нам кумедні обмовки й мовні ляпи, особливо перед камерою. І саме тоді ми відчуваємо смердючий подих маніпуляції. І негайно знищуємо її, обзиваючи найгіршими брехунами та лицемірами, рятуємо від неї світ, вимагаємо голів за використання її зброї в боротьбі проти нас і в цілковитому безсиллі б’ємо на моральну тривогу. Це як напад Росії та гітлерівської Німеччини на Нашу Батьківщину в 1939 році! Це як атомна бомба, скинута на Хіросіму й Нагасакі, це як поцілунок Юди!
А дитина моїх знайомих із усмішкою на вустах переступає поріг дитячого садка, не відчуває страху перед чужим і невідомим, а її щасливі батьки спокійно працюють, щоб усім жилося краще й заможніше.
Grażyna Hanaf