Розмова з мандрівником Павелом Мачелем, який разом із колегою Пйотром Мазуркевичем за 224 дні об’їхав навколо світу
Boleslawiec.org: Ти повернувся цілим і здоровим. Схоже, передбачення про лихих людей і хвороби не справдилися?
Paweł Maczel: Так, лікарі лякали нас хворобами, а в пресі ми читали про напади на туристів. Ми думали, що невідомо, що на нас чекає, що їдемо в дуже небезпечні регіони, що там є злодії, тубільці зі списами, що не буде доступу до телефону. Тим часом усе, що ми читали, виявилося перебільшеним, як і наші уявлення. У кожному позначеному на карті місті є магазини, пошта, інтернет-кафе, притулки. І це не залежить від країни. Люди звичайні.
B.org: Було безпечно? Ніхто не намагався вас пограбувати?
PM: Під час подорожі я почувався безпечніше й упевненіше, ніж у Польщі. Єдина небезпека, яка чатує на білих людей, — дрібні шахраї, котрі хочуть продати все у кілька разів дорожче. На це треба зважати. В Азії важко, бо там намагаються обдурити на кожному кроці. У Північному В’єтнамі ціни на базарі для білих утричі вищі. Краще у США та Центральній Америці, бо там люди більше поважають одне одного й мають більше честі.
B.org: Беата Павліковська, мандрівниця й журналістка, кілька днів тому сказала в інтерв’ю, що люди в усьому світі мають схожі проблеми й поводяться подібно. Це правда?
PM: Безумовно. Відрізняються пейзажі, релігії, будівлі, але загалом усе схоже. Є добрі й ввічливі люди, а є й такі, що хочуть обдурити.
B.org: Із чим найбільша проблема?
PM: Із вербальною комунікацією. Якби я мав обрати дві універсальні мови, то назвав би англійську та іспанську. Без знання англійської я б нікуди не вирушав. Навіть якщо не порозумієшся з тубільцем, принаймні з іншим мандрівником зможеш поговорити. Це мова, якою послуговуються мандрівники. У Китаї необхідне базове знання мандаринської. Просту лексику можна опанувати за два тижні. Китайці з провінції не використовують жодної іншої мови, крім власної.
B.org: Із ваших розповідей на сайті випливає, що всі країни Азії, крім Китаю, добре розвинені в туристичному плані. У більшості працюють мобільні телефони, є необмежений доступ до Інтернету. Тим часом у Китаї все контролюють. У вас були якісь проблеми?
PM: Не особливо. Там справді панує комуністична система, але зовсім в іншому вигляді, ніж та, що була в Польщі. Там немає порожніх магазинів, є сучасні будівлі, люди їздять на дорогих автомобілях. Усе барвисте. Усюди висять портрети Мао Цзедуна. Однак китайці дуже традиційні, тому комунізм не так сильно впливає на їхнє життя. Жителі Китаю передусім неймовірно працьовиті. Студенти охоче ходять на лекції навіть по суботах і неділях. Розваги — на другому місці. Молоді люди прагнуть здобути освіту. Можливо, це прозвучить банально, але всі вони щасливі, усміхнені й доброзичливі.
B.org: Подорож завершилася раніше, ніж ви планували...
PM: Це факт. Наш план розпався, коли ми були в Куала-Лумпурі й не отримали візу до Австралії. Спочатку ми хотіли спершу відвідати Сідней, а потім полетіти до Сантьяго в Південній Америці. На жаль, із Куала-Лумпура ми були змушені дістатися будь-куди в Америці, оминувши Австралію.
B.org: Чого ти навчився під час 224-денної подорожі світом?
PM: Що достатньо англійської, страховки, доларів і паспорта. І можна їхати куди завгодно.
Інтерв’ю з Пйотром і Павелом уже за кілька днів.