Авторка блогу islamistablog.pl розповідає про свій візит до Алеппо у 2017 році, повний текст можна прочитати, натиснувши ТУТ. Наводимо уривок із допису.
Я познайомилася з Ханою. Вона стояла перед рештками будинку, мовчазна, як і всі. Але достатньо було побажати їй доброго дня, запитати, чи вона тут живе і як почувається. Почувши запитання, жінка наче прокинулася й раптом захотіла відповісти на всі одразу, аби тільки встигнути виплеснути все це з себе. Чоловіка забрала війна. Двох синів забрала війна. Дім забрала війна. Хана залишилася лише з однією дитиною. Але в ній не було ні відчаю, ні ненависті, ні страху.
Так ми й стояли на дорозі, розмовляючи. Не знаю, скільки минуло часу. Почувши голоси, сусіди Хани визирали з-за прочинених дверей, здивовані, що хтось знову стоїть на вулиці й голосно розмовляє так, ніби знову було шість років тому.
На прощання я подала Хані руку, але сирійська привітність не розуміє цього стриманого жесту. Сирійці обіймаються, міцно стискають одне одного, цілують і благословляють. Її благословенням не було кінця. Сирія — це кладовище, але Хана побажала мені щасливо повернутися додому й жити спокійно.
Якщо ми хочемо щось зробити для жителів Алеппо, то думаймо й говорімо про них як про справжніх, живих людей. Фінансова підтримка, безперечно, їм допоможе, адже для багатьох вона стане порятунком від бідності та холоду, але варто зробити ще щось, окрім як витягнути гаманець із кишені. Не вдягаймо на всіх маски терористів. Їх і так на кожному кроці позбавляють правди та гідності. Дозвольмо їм залишатися людьми.