Напевно, Качинському та його оточенню було приємно дивитися, як неонацисти вішали на шибеницях портрети євродепутатів Туска. Або як футбольні хулігани чи «патріоти» громили автомобіль TVN. Політичний цинізм — не новина. Кожна партія така і так діє.
Однак те, що знайшлися поляки, які відзначають річниці дня народження Гітлера й водночас заявляють, що люблять Батьківщину, показує: ми втратили нашу польську ідентичність. У цьому хаосі, який ми вибороли, а який є нашою свободою після 1989 року, ми не вміємо відповісти на просте запитання з патріотичного віршика: Хто ти є?
Ми й досі вагаємося. Чи ми маленькі поляки, європейці, а може, католики або ліві? Частина з нас воліє бути громадянами Англії, Ірландії, Скандинавії, а частина залишилася в Польщі й досі лає улюблену батьківщину.
У школах патріотизму навчають так, як у період поділів Польщі: на національно-католицьких лінійках. Бог, Честь, Батьківщина. Пролита кров, страждання, чужі загарбники, мучеництво. Або організовують спільне й горде виконання гімну. Тільки якщо заглибитися в це, то учні співають гімн, не розуміючи слів. Пам’ятаєте нашу інформацію Що означає слово «тарабан» у гімні? Гімназисти не знали, яку ми опублікували торік?
Нещодавно в Інтернеті фурор викликає текст гімну, який, схоже, дитина записала на слух, напевно, на якійсь контрольній, адже на цьому аркуші стоїть одиниця. Дитина так інтерпретувала текст «Мазурки Домбровського»:
«Коли нам вівця шаблон взяла, ми його заберемо, марш марш домбровський із землі італійської до польської за твоїм народом з’єднаємося з народом».(оригінальне написання)
Ми не можемо «з’єднатися з народом», бо не знаємо, що це за народ.
То що ми маємо зробити, щоб бути поляком і полькою? Або як діяти, щоб заслужити право бути поляком і полькою? Так багато груп виключено з цього статусу поляка й польки, що це справді важко. Пам’ятаєте поділ, запроваджений PiS, на «справжніх поляків» і... власне, на кого? Польські лемінги, польські зрадницькі пики? Якщо я не католичка, то не можу бути доброю, справжньою полькою. Якщо я хочу європейських, світових прав для жінок, то теж не впишуся до групи поляків. Якщо мій патріотизм не богобатьківщинний, то й у мене мало шансів.
До цієї групи входять ті, хто любить батьківщину й готовий за неї загинути. Для них навіть створюють «ворогів» цієї батьківщини. До групи входять скривджені, жертви, яких гноблять уряди Туска та Євросоюзу. Європейська комісія хоче «залити» нас мусульманськими біженцями призовного віку, які ґвалтуватимуть наших жінок і вбиватимуть наших чоловіків. Народ знову опиниться під загрозою втрати ідентичності, як під час поділів Польщі, бо мусульмани змусять усіх зректися віри в Короля Польщі Ісуса Христа. Чи пасує до всього цього «добрий захисник білих вдів і сиріт» пан Гітлер? До такого змішання понять, мабуть, пасує. І не дивує акція «ідіотів у лісі, які їдять торт зі свастикою з вафель», — саме так назвав поляків-неонацистів Йоахім Брудзінський, очільник MSWiA від PiS.
На мою думку, ці «ідіоти» все ж таки не є, як дехто хоче довести, чистим продуктом PiS. Вони, який парадокс, є автентичним національним продуктом made in Poland. Їх довго створювали всі партії від 1989 року. Партії, які нехтували тим, що нас формує: ідентичністю. Новою, посткомуністичною.
Ми всі, поляки, дозволили засмітити це джерело ідентичності всілякими відходами, які знайшли. Зокрема свастикою та «адольфом гітлером». І хоча відповідальні за це всі, правляча партія тепер має шанс почати наводити лад і зцілювати ситуацію. А що робить PiS? Умиває руки, перевертає все з ніг на голову. Знову ховає сміття під килим. І за це я справді на них зла.
Grażyna Hanaf