На вихідних нам зателефонував пан Andrzej, мешканець Bolesławiec. Як він сам сказав, «у неприємній справі, пов’язаній із воєводською лікарнею». Пан Анджей нещодавно поховав свою дружину Зофію. Жінка померла одразу після різдвяних свят. — Я залишився сам, — зізнався чоловік.

Пані Зофія та пан Анджей прожили у шлюбі 53 роки, вони навіть отримали медаль за багаторічне подружнє життя — ще від президента Bronisław Komorowski.

Протягом кільканадцяти років дружина мешканця Bolesławiec тяжко хворіла: у неї стався інсульт із розривом аневризми. Лікар у лікарні у Вроцлаві сказав пану Анджею, що після такого складного випадку виживають, можливо, шестеро з тисячі.

Пані Зофія одужала, але потребувала догляду. Нею опікувався чоловік. І доглядав за нею доти, доки сам не переніс інфаркт. (Тоді жінка потрапила до закладу в Chojnów).

Дружина пана Анджея 27 років працювала в пральні Воєводської лікарні для нервово та психічно хворих у Bolesławiec. Це була важка робота, каже чоловік померлої; у пані Зофії було дуже багато роботи. Від цієї праці її руки деформувалися. У певний момент вона мусила вийти на пенсію по інвалідності. (Лікарня, щоправда, допомагала своїй працівниці, востаннє — у 2015 році).

Коли дружина померла, пан Анджей пішов до воєводської лікарні з некрологом. Він сподівався, що заклад одноразово допоможе йому фінансово, адже витрати на поховання виявилися чималими. — Я хотів, щоб мене трохи підтримали, щоб дали хоча б на вінок, — скаржиться мешканець Bolesławiec, який отримує невелику пенсію.

Чоловік побував і у працівниці відділу кадрів, і у директорки. Його відправили ні з чим. Як він стверджує, почув, що в лікарні немає грошей і що йому слід звернутися до MOPS. — Я похилив голову й пішов, — розповідає нам 77-річний чоловік. — До мене поставилися по-мазунськи, як до сміття.

— Гарантую, що до пана Анджея не поставилися абияк, — наголошує в розмові із сайтом istotne.pl Janina Hulacka, директорка Воєводської лікарні для нервово та психічно хворих. — Я прийняла пана Анджея, поговорила з ним і пояснила, у чому полягає вся ситуація.

Як пояснює J. Hulacka, коли дружина пана Анджея хворіла, вона отримувала допомогу із соціального фонду: — Це була наша багаторічна пенсіонерка. Наскільки можемо, допомагаємо нашим колишнім працівникам, бо знаємо, що трапляються різні драми. Але заклад не має правових підстав надавати допомогу сім’ям померлих працівників.

І додає: — Це не через нашу злість. Ми не допомогли не тому, що не хотіли, а тому, що не могли. Інакше було б, якби пан Анджей був нашим працівником, але він ним ніколи не був. Я дуже співчуваю пану Анджею, але, керуючись такою логікою, по допомогу до нас міг би звернутися кожен.