Усюди, буквально всюди, валялися людські останки, а більшість усипальниць із підвалами була відкрита. Спочатку, за інструкцією Рисека, ми безуспішно шукали золото, але цікавішими за золото виявилися рештки одягу, шматки трун і випадкові аксесуари. За кілька хвилин Рисек покликав мене, тріумфуючи, і показав людські кістки зі шматками м’яса. Над усім цим літали жирні різнокольорові мухи. Видовище було кращим за мертву ропуху, яку ми вранці знайшли в саду. У кутку кладовища було більше людських кісток, складених рівними купами. Наступного тижня я побачив на кладовищі групи робітників і великий екскаватор.
Під велетенським дубом, мабуть, найбільшим на кладовищі, я помітив скромну могилу з порцеляновою фотографією молодої дівчини, одягненої в біле. Helga померла 1898 року, прочитав я на надгробку: 17 Jahre Alt. Вродлива. Рисек лише скривився; він був на рік старший за мене, але знав про світ стільки, ніби давно став дорослим. Напевно, була дівственницею, — виніс він вирок тоном знавця. Твоя тітка каже: «Не даси хлопцям — даси черв’якам». А вона дала черв’якам, і ще дерево висмоктало з неї соки, бачиш, яке велике. Рисек ніжно поплескав могутній дуб.
Сьогодні на цьому місці розташований міський парк. Я помітив, що мешканці ним не користуються. Влітку тут не побачиш матерів із дитячими візочками — хіба хтось скоротить собі шлях до центру й час від часу промайне між віковими деревами.
Через роки цей візит на кладовище, яке ліквідовували, і досі живе в моїй пам’яті та змушує замислюватися. 1945 року поляки, вигнані з рідних місць, мусили оселитися в чужому, німецькому місті. Взути взуття своїх попередників, розпалити вогонь у їхніх печах і почати шліфувати їхні незнищенні бруківки з пісковику. Німецькі мешканці міста опинилися у великій глибокій ямі, наче відходи з бійні. Вони заплатили за колективне божевілля, яке охопило їхніх онуків у XX столітті, за надання Адольфу Гітлеру звання почесного громадянина в 1930-х роках.
Тепер їхні тіні блукають містом, проходять через велику браму на ринкову площу, залазять людям у кухлі в пивних садках, іноді завмираючи від звуку знайомої мови, яку виголошують гучні туристи з Німеччини. Коли влітку я приїжджаю до Bolesławiec, завжди намагаюся хоча б на мить піти до цього парку. Знаходжу великий дуб, під яким колись лежала молода Helga. Ми пам’ятаємо про неї: я і це дерево...
Старе євангельське кладовище на вулиці Garncarska. У його північній частині розташовувалися середньовічний костел Святого Миколая та парафіяльне кладовище. 1529 року його розібрали. Коштом євангельської парафії на його місці 1791 року збудували цвинтарну каплицю, зруйновану 1813 року. Її знову відбудували 1819 року. Від XVI до початку XX століття це було головне кладовище Bolesławiec. На ньому було багато цінних пам’яток, бездумно знищених після війни: ренесансні епітафії родин Holtzmanów, Walditzów, Rothlachów, Seifertów — усі з середини XVI століття, низка барокових епітафій, зокрема рококовий пам’ятник пастору Ambrosiusowi Jaerschkyemu (+ 1761). Кладовище розрослося на південь аж до сучасної вулиці Willowa, біля якої збудували морг, поруч із трансформаторною підстанцією, що стоїть донині.
Більше фотографій на сайті: dolny-slask.org.pl