Читачка прийшла до поліклініки та зареєструвалася до чергової лікарки. Лікарка мала заповнити для неї бланк, необхідний для оформлення свідоцтва про смерть. Мама Читачки померла вдома, і жінка займалася формальностями, пов’язаними з похованням.
Лікарка не хотіла заповнювати бланк на підставі принесеного жінкою посвідчення, виданого медичним рятувальником, і відправила Читачку по документи з фотографіями її та її померлої матері. Читачку здивувало пояснення лікарки, що вона мусить побачити фотографію померлої, щоб упізнати її. Бланк може заповнити будь-який лікар, а ця лікарка ніколи не лікувала маму Читачки. Попри те, що перегляд лікаркою фотографії померлої матері не мав сенсу, Читачка піддалася тиску процедур і пішла по такі документи.
Коли через деякий час вона повернулася з документами й удруге зайшла до кабінету (її направила до лікарки медсестра з реєстратури), то почула від лікарки, що тепер мусить вийти, бо в приймальні чекає записаний на прийом мер. І справді, у дверях вона зустрілася із заступником мера Корнелем Філіповичем. Читачка покірно виходила, а заступник мера, який кашляв, заходив.
Тихо чекаючи своєї черги, вона згадала сцени з фільму «Міш». Вона подумала, що абсурди часів ПНР щойно трапилися з нею.
Саме так у народі формуються переконання, що «Цезар має чудове життя», і якщо обіймаєш відповідну посаду, то лікарі інакше ставляться до тебе в поліклініці. Не як до пацієнта-прохача, а як до… мера!