У січні вони перевіряли свою здатність проводити дії в специфічному бойовому середовищі в масиві Снєжника, а з початком лютого розвідники вирушили в Татри, щоб під наглядом інструкторів Польського альпіністського союзу пройти зимовий курс високогірного туризму в районі Халі Гонсєніцової. Натомість їхнім останнім досягненням стало проведення занять із ведення дій у високогірному середовищі взимку, під час яких удосконалювалися техніки пересування на снігоступах і навігації у складній місцевості з глибоким сніговим покривом та значним ухилом.

Також перевіряли витривалість до суворих погодних умов і маршову підготовку підрозділу. Районом дій були долина Косьцєліська та навколишні підвищення. Під час занять розвідники піднялися на Поляну Столи на висоту 1417 м над рівнем моря, що мало стати лише невеликою підготовкою до значно серйознішого завдання. Цього дня солдати подолали надзвичайно складну в цю пору року через крутизну та обледеніння печеру Смоча-Яма, розташовану в ущелині Кракув. Це завдання принесло чимало адреналіну, зважаючи на те, що для входу до печери солдатам довелося піднятися металевою драбиною, а далі — вертикально по скелях, скутих льодом. Для цього вони використовували ланцюги та льодоруби.

Потім вони подолали кількадесятиметровий скельний тунель і вийшли з іншого боку — також крутим, майже вертикальним підйомом. Наступним випробуванням цього дня стало проходження печери Мильної. Сам підхід до неї виявився дуже складним, оскільки був надзвичайно обледенілим. Сама печера також стала неабияким випробуванням, адже її довжина становить 300 метрів. Більшість ділянок проходили, протискуючись крізь невеликі отвори, із власним освітленням, несучи або буквально проштовхуючи рюкзак перед собою. У багатьох місцях було настільки тісно, що розвідники пересувалися навколішки, а подекуди зустрічали воду глибиною до 15 см. Цей цілком новий для солдатів досвід породив численні спостереження, головним чином щодо можливості використання печер як укриття та імпровізованої природної бази під час ведення бойових дій.

Наступного дня на солдатів розвідувальної роти чекали головне завдання та випробування — сходження на найвищу вершину Західних Татр, Старобоцянський Верх (2176 м над рівнем моря). Рано-вранці вони вирушили з притулку на Халі Орнак з однією метою: здійснити штурм вершини й досягти її до 14:30, щоб безпечно повернутися. Якби цього не вдалося, переривання походу допускалося в крайньому разі.

Перший етап підйому — перевал Іваніца — вже на старті виявився складним. На відстані майже 2 км солдатам вдалося піднятися на 400 м вище від початкової точки, дуже крутою місцевістю, оповитою густим туманом. Потім вони рушили в напрямку масиву Орнак (1824 м над рівнем моря). Саме ця ділянка показала, наскільки важким є шлях до мети. На ньому поєдналися слабко протоптана стежка, дуже крутий кут нахилу та погана видимість. Лише через кількасот метрів, наче за помахом чарівної палички, з туману виринули прекрасні засніжені вершини Татр. Удалині вимальовувалася мета походу, до якої розвідники повільно, крок за кроком наближалися. Як виявилося, значні труднощі спричинив підхід до Сивого Звірника (1959 м над рівнем моря), оскільки до нього вів дуже вузький хребет, де і ліворуч, і праворуч простягалася прірва завглибшки близько 500 метрів. Після подолання цієї перешкоди залишався лише штурм вершини. Дуже крутим і обледенілим схилом вони повільно підіймалися вгору, і весь час їм протистояв дуже сильний вітер. Після величезних зусиль, близько 12:30, вершину було підкорено, а всю втому компенсували радість від досягнення поставленої мети та надзвичайні краєвиди.

Останнім етапом стало повернення, яке через сильну втому виявилося неабияким випробуванням. Зрештою, близько 17:30, уся група повернулася до притулку, пишаючись своїм досягненням і зачарована красою Татр.

Під час занять загалом було подолано близько 50 км маршрутів у складній високогірній місцевості, за вимогливих атмосферних і польових умов. Цікавим елементом навчань стало перше в історії проходження печер розвідниками. У навчаннях взяли участь 17 осіб, і вони підтвердили готовність діяти в екстремальному високогірному середовищі субальпійського характеру. Набутий досвід, безперечно, принесе відчутний результат під час проведення наступних занять такого типу.