Sokrates Spyridis і Bożena Uścińska реалізували в гімназії пілотну програму, засновану на метафорі подорожі потягом. Учні метафорично сідають у потяг «освіта» на станції в першому класі й виходять із нього у третьому. Ця подорож має чогось їх навчити, привести до певної мети, озброїти конкретними навичками. Про розв’язання конфліктів методом діалогу розповідає Sokrates Spyridis, автор проєкту «Я і людський світ навколо мене».

– Реалізуючи пілотну програму, ми зосередилися на перевірці того, які вправи учні в майбутньому зможуть проводити, – говорить Sokrates Spyridis із компанії ARCHE. – Ми намагалися з’ясувати, якої підтримки вихователів потребуватимуть учні, які зрештою мають проводити виховні заняття.

Психологиня Bożena Uściska, співавторка проєкту, пояснює. – Тому ми попросили всіх вихователів брати участь у кожному занятті, проведеному в рамках семінарів. Ми також припустили, що, спостерігаючи за тим, як ми проводимо заняття, вихователі матимуть можливість об’єктивніше побачити своїх вихованців, ніж під час занять, які проводять самі. Ми хотіли уникнути ситуації, коли, розповідаючи вчителям про перебіг заняття, неправильно інтерпретуємо якусь поведінку учнів. Ми вирішили, що саме вихователі краще знають молодь і в розмові з нами після завершення заняття нададуть правильного значення та ваги окремим подіям, за якими могли повноцінно спостерігати. Наші припущення підтвердилися. Розмови в багатьох випадках, які відбувалися ще під час заняття або одразу після нього, допомагали точніше оцінити наші спостереження. Ба більше, ці розмови надихали вихователів на різні ініціативи. Однією з них було втручання у справу хлопчика із синдромом Аспергера, – додає психологиня

Я тебе не розумію, тож зникни

Учителька розповідає історію учня із синдромом Аспергера (комплексним розладом розвитку, що належить до аутистичного спектра), якого не приймали інші учні, а батьки вимагали усунути проблемного хлопчика й у такий спосіб позбутися проблеми.

– Хлопець агресивно реагував на будь-які зміни, шаленіло реагував, коли в розкладі з’являлася заміна уроку, – розповідає класна керівниця. – Діти його не розуміли й боялися його нападів. Хлопчик був виключений із колективу. Зрештою, не маючи великої надії, що мені вдасться залишити хлопця в класі та допомогти його матері, я поговорила з учнями й пояснила дітям, у чому полягає його особливість, як їм слід поводитися, що ігнорувати, як його сприймати. І сталося диво. Діти зрозуміли його проблему, перейнялися нею й прийняли однокласника. Вони підтримують із ним контакт, надсилають йому на вихідних SMS, а він у вільні дні не може дочекатися походу до школи. Мама каже, що в понеділок уже о 7:00 ранку він готовий виходити з дому, – додає щаслива вчителька.

Проблему помітили раніше, під час одного з практичних занять. Bożena Uściska пояснює, що вчителька консультувалася з нею та Sokratesem Spyridisem, запитуючи, як допомогти класу й виключеному хлопчикові.

– Ми визнали цю проблему серйозною, такою, що стосується всієї педагогічної ради (кожен може бути вчителем у цьому класі), а також усіх учнів. Ми домовилися, що на найближчому засіданні ради спробуємо визначити спільну для всієї школи стратегію дій. Результати перевершили наші очікування. Крім того, ми помітили ще дещо. Наша програма має величезну діагностичну цінність. Під час вправ вихователь має нагоду помітити потреби й проблеми учнів, які за інших обставин могли б довго залишатися непоміченими, – додає Uścińska.

Розмови з іншою людиною опановують поетапно

Про програму та її етапи, які раніше запровадили в гімназії, розповідає Sokrates Spyridis. – Програма, яку ми впровадили в гімназії, – це багатофазні семінари, покликані навчати комунікації, поваги, розв’язання конфліктів та інтеграції, – пояснює коуч. – На першому етапі ми мали підтримати педагогічну раду, щоб учні познайомилися з нормами доброї комунікації. Ми створили кодекс належних комунікативних практик, на другому етапі перевіряли, чи і як цей кодекс було впроваджено. Наприклад, запитували, що випливає з пункту кодексу «Поважай мене» і в чому він полягає. На третьому етапі ми працювали з класами, – пояснює тренер.

Одним із завдань, які учні мали виконати на заняттях із Bożeną та Sokratesem, було намалювати небажаного й бажаного супутника подорожі. Малюнки дивували. Одні хотіли б їхати поруч із приємною людиною, інші як пасажира мрії обирали наркодилера, таким чином провокуючи дорослих. Цікавою була й вправа, яка допомагала усвідомити, що в житті заважає, а що допомагає бути щасливим і реалізованим. Учні малювали стопи: на правій записували або зображали те, що підтримує їх у житті, а на лівій – те, що їх стримує. За ними можна багато дізнатися про учнів і про те, що ми даємо нашим дітям, а чого їм бракує.

Пам’ятаєш, що казав Sokrates?

Bożena Uścińska та Sokrates Spyridis на одному з етапів програми показали учням, які позиції вони представляють, кого «грають» у школі.
– Учні займають кілька характерних позицій, – говорить Sokrates. – Аутсайдера, поглинутого світом мережі, відсутнього в реальності й такого, що не дивиться людям в очі; старого, якому постійно нудно і який без ентузіазму береться за будь-які завдання, ніби вже прожив життя; а також того, хто заважає, постійно бореться в класі за увагу й безперервно нападає на вчителя, та зубри́лу, якого часто цькують інші учні, що навчаються гірше, – пояснює тренер.

– Те, що Bożena і Sokrates пропонують нам на семінарах, – не суха теорія, а живе знання про те, що таке асертивність і прийняття; учням відкриваються очі, вони поступово вчаться поводитися належним чином, – говорить Katarzyna Wierzejska, учителька гімназії № 2.

Мета програми з метафорою подорожі потягом – у першому класі інтегрувати учнів і допомогти їм адаптуватися, щоб запобігти самоідентифікації через виключення інших. У другому класі важливою має бути робота над собою, а також діалогічність, толерантність і повага. У третьому класі учні вчаться визначати власну ідентичність, своє місце між дитинством і дорослістю.

– Кожен наш семінар є чудовою нагодою діагностувати проблеми, що виникають у певній групі, – говорить Bożena Uścińska. – Діти повільно змінюють свої звички, групи розпадаються, учні починають помічати одне одного, працювати в команді, поважати авторитет учителя. Ми показували вчителям, що виходить за межі норми. Як на дітей діє те, що Sokrates називає «мертвим словом», тобто повідомлення на кшталт «Ні, і крапка», «Сиди тихо», – пояснює психологиня.

Учительки, які брали участь у семінарах, підтверджують результати роботи з дітьми. – Діти відкриті, зацікавлені, – говорить Ewa Mieniek. – Вони потребують розмови, а під час розмов щиро розповідають, що їх хвилює, що болить. Теми серйозні: авторитет, асертивність, власна ідентичність, стосунки з групою, місце серед однолітків, – додає вчителька.

Фіналом проєкту стане словесно-музична вистава під режисурою учнів, яку представлять у BOK-MCC у Залі Форум. Про подробиці повідомимо незабаром.
Програму для Болеславецької муніципальної гімназії № 2 розробили: Навчально-консультаційна компанія ARCHE, Sokrates Spyridis & VERBA-BIS Bożena Uścińska, Вроцлав.