У зв’язку з цією річницею Legnica відвідав молодший син Новікової, Siergiej із дружиною Tamarą. Вони приїхали раніше через дату проведення в Legnica Фестивалю польсько-російського роману ім. Лідії Новікової, почесними гостями якого вони були. Разом з артистами поклали квіти на кладовищі, а також були прийняті заступницею президента Dorotą Purgal, зустрілися зі знайомими.
За кожної нагоди Siergiej, син Новікової, висловлював подяку президентові Legnica за опіку над могилою матері та збереження пам’яті про неї. Коротко розповісти про постать Lidii Nowikowej — прототипу кіношної Віри — ми попросили Wojciecha Konduszę. Ось його розповідь.
На надгробній плиті зазначена дата 8 жовтня 1965 року. Це дата поховання. Трагедія сталася кількома днями раніше, 2 жовтня. Того дня Лідія назавжди вийшла з дому. Її тіло через три дні випадково знайшли грибники. Вона висіла на дереві в Злоторийському лісі. Керівництво радянського гарнізону визнало, що це було самогубство, а причиною, без сумніву, — психічна хвороба. Однак мешканці Legnica знали своє, і родина досі не може повірити в самогубство. Похорон відбувся 8 жовтня. Прийшло кілька сотень росіян і поляків.
Ким була Лідія? Що призвело до трагічної розв’язки? Вона народилася в селі Кустовичі, у Західній Білорусі, за 60 км від кордону з Польщею. Мала брата (сьогодні він живе в Бресті) і сестру (нині живе в Києві). Вдома від бабусі навчилася польської мови. Вийшла заміж за військового, народила двох синів. До Legnica разом із чоловіком і дітьми приїхала 1962 року. Діти пішли до школи, а Лідія почала працювати в офіцерській їдальні авіаційного полку.
Вона була товариською. Швидко налагоджувала контакти, зокрема з поляками, чому їй допомагало знання польської мови. Ймовірно, під час якогось вечора в радянському Будинку офіцерів вона познайомилася з польським сержантом. Вони почали зустрічатися. Це мало бути кохання з першого погляду
Сьогодні ми знаємо, що цей роман не мав шансів на успіх. Таке кохання було заборонене не лише тому, що Ліда була дружиною офіцера (поляк також був одружений). Радянська влада не терпіла близьких приватних зв’язків мешканців гарнізону з поляками, яким не надто довіряла. Якщо про такий факт ставало відомо, рішення ухвалювали швидко — повернення до Радянського Союзу протягом 24 годин. Так сталося і цього разу. Спецслужби дізналися про роман, і родині дали три дні на збори. Під час пакування речей Лідія раптом вийшла з дому під приводом купити сигарети. Ми вже знаємо, що вона не повернулася. Відтоді минуло саме 50 років.
Ми знаємо, що сталося з Лідією, чимало знаємо про її сімейне життя, але нічого не знаємо про її інтимне життя. Вона нікому не розповідала про роман. Нічого достовірного не знаємо і про її коханця. За оповідями, які передаються з покоління в покоління, після смерті Лідії його в покарання перевели до Вроцлава, а невдовзі після цього він загинув в автомобільній аварії. За іншою версією, він розлучився і десь живе сам, а прекрасні букети, які час від часу з’являються на могилі Лідії, походять саме від нього. І саме в цю версію мешканці Legnica хочуть вірити найбільше. Її посилив серіал В. Кшистека. У його фільмі показано, що коханець живий; також натякається, що до смерті Лідії хтось доклав руку.
Ці недомовки й таємниця допомагають підтримувати легенду. Роман красивої білоруски та польського сержанта визнали найбільшим коханням повоєнної Legnica: коханням божевільним, всупереч здоровому глузду, всупереч усім перешкодам і бар’єрам. Могила Лідії стала майже культовим місцем. Її відвідують молодше й старше покоління. На ній постійно з’являються свіжі квіти, горять лампадки. Про це кохання створили фільм і пісню. Відбувається фестиваль польсько-російського роману її імені. Лідія стала легницькою Джульєттою. Роман став частиною повоєнної історії міста.
UM Legnica