Усіх глядачів вітали автор фільму та президент Legnica Tadeusz Krzakowski. — «Мала Москва» була чудово сприйнята, її показували на екранах 25 країн світу на 5 континентах. Мені дуже цікаво, як сприймуть «Фотографа», — говорить Waldemar Krzystek. — У цьому фільмі знову на кожному кроці — Legnica, Legnica, Legnica. Закордонні колеги запитують: де це, чому? Відповіді шукають у Google. Це моє місто. Моя Legnica. Це частина мого життя в часи, коли місто не мало суверенітету.
Автор після прем’єри: — Сьогодні я вже не дивлюся на екран. Слухаю глядачів: чи не кашляють, чи не розмовляють, чи зосереджені. Зі схованки придивляюся до облич. Це перша конфронтація. Сьогодні реакція була дуже доброю. Ми мали три покази. Чудове сприйняття. Я задоволений. Особливо показом у дворі Академії лицарської. Просто неба, на не дуже зручних стільцях. Мабуть, близько тисячі людей. А тиша — хоч голки збирай.
Сучасна Москва. У місті орудує невловимий серійний убивця, який залишає біля тіл жертв картки з номерами, що їх використовують слідчі групи на місцях злочинів. Сліди ведуть до колишнього гарнізону Радянської армії в Legnica, семирічного Колі, який там жив, і низки драматичних подій, що сталися у сімдесятих роках XX століття.
Російська слідча група вирушає до Legnica. До її складу входить Наташа — міліціонерка, яка розмовляла із загадковим убивцею; єдина, хто пережив зустріч із ним. Лише Наташа здатна впізнати Фотографа, якщо відбудеться очна ставка. Подорож молодої росіянки — це не лише місія, а й психологічна, багатовимірна мандрівка в минуле. У Legnica відбувається зіткнення безумства людського розуму та жаху історії.
— Те, як ми сьогодні закріпимо образ Legnica за залізною завісою, залишиться певним взірцем у пам’яті глядачів і мешканців, — говорить Waldemar Krzystek. — Я відроджую, оцінюю та діагностую цей світ через особисті знання й досвід. Бо тієї Legnica вже немає. Місто неймовірно змінило свій образ. Модернізувалося і стало красивішим. Незабаром воно вже не зможе бути живою декорацією для фільмів про часи зневаги, з якими мешканці Legnica, до речі, чудово давали собі раду. Я показую корені зла першого повоєнного півстоліття. У цьому фільмі конкретно — сімдесятих років. Корені не змінилися. Луб’янка й досі залишається Луб’янкою. Плоди зла народжуються й сьогодні.
У «Фотографі» постійно виникає питання правди. Питання про правду ставлять усі, навіть зламаний системою, делірійний водій. Однак ніхто не знаходить однозначної відповіді. Чи варто відкривати правду, яка для героїв є страшною, жорстокою? Коля ніколи не говорить власним голосом. Він імітує голоси інших людей. Втілюється в їхні особистості, у темряву душі, мов докори сумління. — А чи завжди ми говоримо власним голосом, чи не ховаємося за масками? — замислюється режисер. — За говоріння правди й висловлення власних поглядів доводиться платити високу ціну. Сьогодні ми говоримо напівправди, чвертьправди. Не користуємося власним голосом. Про це чудово знає головна героїня фільму, Наташа, яку життя пошматувало.
— Публічне самогубство радянського солдата я бачив на власні очі на розі вулиці Бєлянської в Legnica, — продовжує режисер. — Мені було 9–10 років. Він зробив це на очах у багатьох людей. Просив, щоб його пам’ятали. Не хотів бути лише номером у реєстрі, гвинтиком у нелюдській системі. Думаю, він хотів, щоб хоча б його смерть запам’ятали. Це був великий смуток, великий відчай. У дитинстві я ще не розумів політичного підґрунтя цієї безпорадності та відчаю. Наш фільм також говорить про таку правду, про шлях до неї. Про розвінчання історії. Ми не хотіли знімати тисячний кримінальний фільм. Хотіли поставити запитання, на які глядач сам знайде відповіді. Похмурі запитання. Ми забираємо у глядачів дві години життя. Моя робота над фільмом тривала три роки.
Ми запитуємо про співпрацю з містом під час створення картини. — Співпраця з містом була зразковою, — відповідає автор. — Інші продюсери та режисери можуть мені позаздрити. Добрий ґрунт для співпраці виник ще під час «Малої Москви». І тоді, і тепер ми були добрими партнерами. Я отримав величезну матеріальну підтримку на кожному кроці. Також важливу фінансову підтримку. Сам президент вказував мені чудові місця, варті показу. Багато хто тепер пропонує мені зняти фільм з іншим містом у головній ролі. Але Legnica — одна-єдина. Інші їй заздрять.
— Не було жодних сумнівів щодо нашої участі у виробництві, — наголошує президент Tadeusz Krzakowski. — Досвіду попередньої співпраці та результатів хоча б «Малої Москви» було достатньо як будь-якої рекомендації. Тішить і ставлення до цього наших мешканців, які дуже цікавляться фільмами, що створюються в місті, а також охоче беруть у них участь як статисти. Вони терплячі, коли, наприклад, кінематографісти хочуть десь перекрити автомобільний рух. Я радий, що Legnica знову була великим знімальним майданчиком. Що вона виступила в головній ролі. Потрапивши на великі екрани всієї країни та багатьох інших країн, місто досягає рекламного успіху.
— Важко порівнювати «Малу Москву» та «Фотографа», — додає Tadeusz Krzakowski. — Це дуже різні фільми, зокрема й за жанром. Але і один, і другий могли вдатися лише в Legnica. Вони просто автентичні. Вірю, що подальший шлях «Фотографа» буде таким же успішним, як і шлях «Малої Москви».
Фільм отримав номінацію до Головного конкурсу 39-го Кінофестивалю в Гдині. Відбіркова комісія обрала з-поміж 31 заявки 13 фільмів, які змагатимуться за головну нагороду — «Золотих левів 2014». Цьогорічний фестиваль розпочинається 15 вересня і триватиме до 20 вересня. Мешканці Legnica вже знають, хто має здобути «Золотого лева 2014». «Фотограф» також закриватиме 30-й Варшавський кінофестиваль, який відбудеться 10–19 жовтня.
«Фотограф»: режисер — Waldemar Krzystek, сценарій — Waldemar Krzystek і Krzysztof Kopka. У головних ролях відомі польські та російські актори: Sonia Bohosiewicz, Adam Woronowicz, Agata Buzek, Tomasz Kot (мешканець Legnica), Karol Kadłubiec, Tatiana Arntgolts, Alexandr Baluev, Andrei Kostash (у ролі Колі), Alena Babenko, Marat Basharov, Nodar Dzhanelidze, Aleksey Gorbunov і Victor Demertash. Автор операторської роботи — Arkadiusz Tomiak, художниця-постановниця — Dorota Dąbrowska, музику написав Maciej Zieliński, монтаж — Marek «Mulny» Mulica.