10-ту бронекавалерійську бригаду (10BKPanc) відвідав особливий гість. Ним був майже 6-річний мешканець Kamienna Góra Dawid Biroś. Хворий на муковісцидоз хлопчик вирішив стати солдатом, тому дуже хотів відвідати військову частину. Це стало можливим завдяки Фундації «Маю мрію».
Świętoszowska бригада вже не вперше співпрацює з краківською фундацією, яка вже 11 років здійснює мрії дітей, що страждають на хвороби, небезпечні для їхнього життя. У 2007 році 10BKPanc разом із волонтерами Фундації «Маю мрію» здійснила мрії Krzysia, який хотів стати солдатом і їздити на танку. Подібною була мрія Dawidka, який 24 квітня цього року відвідав бригаду.
Екскурсія хлопчика розпочалася з демонстрації зброї розвідувальної роти. На жаль, перший контакт Dawidka з розвідниками закінчився сльозами. Вигляд кремезних солдатів, озброєних величезними гвинтівками, так його налякав, що здійснення мрії на мить опинилося під загрозою. Допомогло лише запевнення, що навіть у тата тремтіли ноги, коли він побачив цей незвичайний комітет зустрічі. Запевнений, що «кожен би злякався», хлопчик трохи заспокоївся і продовжив екскурсію.
У камерній атмосфері Śnieżnik особливий гість зовсім заспокоївся і, сідаючи біля чергових стрілецьких позицій, поринув у мрії. Показ, організований солдатами 1-го танкового батальйону, захопив не лише Dawida, а й батьків хлопчика та волонтерку фундації, яка їх супроводжувала. Перестрілка, що відбувалася на екрані, гелікоптери, які пролітали над головами, палаючі ворожі танки, вигуки солдатів, що вели обстріл, дуже реалістично імітували поле бою. На цю сцену Dawid дивився, затамувавши подих.
Кількома хвилинами пізніше, оглядаючи техніку та бойові машини, представлені 2-м танковим батальйоном, він уже не відчував ані страху, ані скутості. Лише тепер можна було побачити, що цей 5-річний малюк — маленький, але справжній шанувальник війська та військової техніки. Він уважно оглянув усе обладнання, представлене танкістами, відкрив кожен люк і лаз. Там, куди не міг залізти сам, просив його підсадити. Не соромився ставити запитання, а в бойових машинах почувався як риба у воді. — Мамо! — вигукнув він ізсередини машини технічного забезпечення. — Може, не повіриш, але тут дуже класно. Я справляюся. І тут є лавочки, як у нас у парку.
Після огляду танка Leopard Dawid — на загальний подив — вирішив ще раз повернутися до солдатів розвідувальної роти. Подолати страх йому було нелегко, але цікавість перемогла. Не останню роль відіграла й усмішка на обличчях солдатів, які оцінили хоробрість Dawida та хвалили його завзяття і допитливість.
Попри вже помітну втому, Dawid не мав достатньо вражень. Він хотів дізнатися ще стільки всього. — Який танк незнищенний? Де стріляють солдати? — ставив він дедалі нові запитання. Він також хотів побачити, де танкісти тренують свою фізичну форму. Центр фізичної підготовки, хоча й не був запланованим пунктом екскурсії, справив на хлопчика велике враження.
Візит завершився зустріччю з командиром 10BKPanc, підполковником Dariuszem Nawrockim, який вручив маленькому гостю танкістський берет, диплом друга бригади, а потім дозволив йому на мить… командувати частиною. Dawid попросив у ад’ютанта щось випити й здійснив один, трохи випадковий, телефонний дзвінок. Він зручно вмостився у кріслі та трохи поговорив із командиром. Велика коробка військових іграшок від Фундації «Маю мрію» стала чудовим завершенням цього дня.
— Нам було дуже приємно приймати Тебе у наших лавах, — сказав командир бригади на прощання. — Сподіваюся, Твоя мрія здійснилася. Бажаю Тобі в майбутньому стати солдатом, як Ти й прагнеш. Нам тут, у бригаді, потрібні сміливі та розумні люди, тож запрошуємо Тебе до нас, коли підростеш.
— Здійснення мрій, Dawidku! — писали на сторінці бригади у Facebook солдати та прихильники 10BKPanc. — Ти зможеш. Мрії здійснюються. Треба лише в них вірити.
(інформація: Katarzyna Przepióra/ii)